Полонізми – вислови, граматичні конструкції, що увійшли до інших мов з польської мови.

Писемні пам’ятки української мови фіксують такі полонізми: війт, власний, гроші, злочинець, мешкати, млин, ковадло, кишеня, тлумачити, смутний, пильнувати.

Польська мова є національною мовою поляків і державною мовою Польщі. Столиця Польщі – Варшава. Польською мовою спілкується практично все населення країни, що, враховуючи діаспору, становить понад 42,7 млн. чоловік.

Як мова повсякденного спілкування польська мова використовується й за межами ПНР у середовищі вихідців із Польщі та їхніх нащадків. Найчисленніше польськомовне населення мешкає у США, Латинській Америці, Австралії, Франції, Англії. За переписом 1979 р. в Україні, Білорусії, Литві мешкає 1151 тис. осіб польського походження. Біля третини з них вважає польську мову рідною мовою.

Перші відомості про польську мову і польський народ сягають IX століття. Найдавніші хроніки називають племена, що утворили польський народ, - висляни, любушани, слензани, дзядошани, мазовшани та ін. Одному з племен – полянам - поляки зобовўязані своїм етнічним найменуванням. Уперше це найменування з’являється наприкінці Х - початку XI сторіччя в латинському житії, де польський князь Болеслав Хробрий іменується dux Palaniorum, тобто керманичем полян.

Після прийняття в 966 р. християнства і християнського обряду за римсько-католицьким писемною мовою польських земель стає латинська, мова релігії, адміністрації, судочинства, школи, культури. За час тісного обўєднання Польщі з Великим князівством Литовським (ХVІ ст.) країна стала однією з найбільших держав Середньої та Східної Європи, що вплинуло на швидке розповсюдження польської мови в українських, білоруських, литовських землях.

Умови функціонування польської літературної мови різко змінилися, коли в результаті поділів 1772-1795 рр. Польща втратила державну і політичну незалежність, а між окремими польськими територіями утворилися державні кордони країн-учасниць поділів Австрії, Пруссії, Росії. Відродження мови почалось після 1918 р.

У схожих умовах боротьби за незалежність першочерговими як для поляків, так і для українців були питання збереження фольклору, розвитку національних мов, етнографії, історії, мистецтва. Це сприяло зародженню ідей слов’янської єдності, які набули актуальності у 30-70-х роках.

В історії польської мови виділяється декілька етапів: дописьмовий період, давньопольський період (XIIІ - XV ст.), середньопольський період (XVI ст. - сер. XVIII ст.), новопольський період (з другої половини ХVIIІ ст.). У XII ст. зўявляються перші записи польською мовою у вигляді вставлених у латинські тексти окремих польських слів чи фраз. Перша письмова пам’ятка польської писемності - Свентокшиські проповіді, записані на пергаментних листах у XIІІ ст., польський гімн “Богуродзица” (”Богородиця”), а також апокрифи і житія святих. Першим частковим описом польської фонетичної системи вважається написаний у 1440 р. “Орфографічний трактат” Якуба Паркоша. Перша ж книга польською мовою (збірник молитов за назвою “Рай духовний”) була видана у Кракові в 1513 р.

Розвиток польської мови XVI - середини XVIII ст. характеризується витісненням латинської мови з більшості сфер громадського життя. Завдяки творам письменників Яна Кохановського, Миколая Рея, Лукаша Гурницького, Мартіна Бєльського, Петра Скарги, численних перекладачів, істориків-хроністів, публіцистів XVI ст. увійшло в історію польської писемності як “золоте сторіччя” польської літератури.

Після періоду деякого застою в епоху Просвітництва (середина XVIII ст.) починається новий етап підйому і стилістичного збагачення польської літературної мови: формується сучасна фонологічна і граматична система польської мови: встановлюється фіксований наголос, визначається склад фонем, набір граматичних категорій і форм, закономірності словозмін. З’являються “Латинсько-польський лексикон” Яна Мончинського (1564 р.), “Граматика для народних шкіл” Онуфрія Копчинського (видання 1778-1753 рр.).

Лексичне багатство, стилістична гнучкість і розмаїтість виразних засобів у творах видатних польських письменників XIX-XX ст. А.Міцкевича і Ю.Словацького, Б.Пруса і Е.Ожешко, Г.Сенкевича, М.Конопницької, Вл.Реймонта, у наукових трактатах і політичній пресі перетворює польську мову в одну з високорозвинених літературних мов слов’янства.

Шанувальникам і дослідникам рідного слова корисно познайомитися з виданими різними мовами світу повістями Януша Корчака “Коли я знову стану маленьким”, “Слава”, “Банкрутство малого Джека”, “Кайтусь-чарівник”,”Літо в селі”, “Щоденником”, педагогічними трактатами й педагогічно-публіцистичними нарисами “Як любити дітей”, “Право дитини на пошану”, фейлетонами. Повісті-казки “Король Матіаш перший” та “Король Матіаш на безлюдному острові” популярні і в дітей, і дорослих. Фахівці ставлять на одну сходинку із творами класиків світової дитячої літератури Дж.Свіфтом, Л.Керроллом, А.Ліндгрен.

Особливості польської графіки, орфографії, фонетики
Польський алфавіт має такі знаки:

A А B C С D Е Е F G H I J K L M N N O P R S S T U W V Z Z

Приклади слів:
В а j е с z п у казковий, чудовий
b а г dz о дуже
b і е 1 і z п а білина, білизна
С hec бажання
Gdym коли я
glaz кам’яна брила
j е s і о п ясен

Польський правопис є, в основному, морфонологічним, у багатьох випадках використовується також традиційно-історичний принцип.
Польська фонетична система характеризується такими основними рисами:
- постійний наголос, фіксований на передостанньому складі (Як виняток, наголос може падати на третій або навіть на четвертий склад від кінця: fonetvka [fo’netyka] “фонетика”, gramatyka [gra’matyka] “граматика”, uniwersytet [un’i’versytet] “університет”, czterysta [’cterysta] “чотириста”);
- наявність носових голосних a, e: mieso - м’ясо, jezyk - язик, dab – дуб;
- звук w вимовляється як u нескладовий;
- звуки dz, c, dz, cz, sz завжди тверді: dziewcze – дівчина, czesc – честь.

У польській мові збережено оригінальне написання іншомовних власних імен і географічних назв, напр.:
Charle de Gaulle (Шарль де Голль), Schiller (Шиллер), Manchester (Манчестер).
Польській мові характерне:
-збереження звукосполучень */dl/, */tl/. Пор. пол. szydlo, укр. сало, слвц. sadlo, рос. шило, radlo;
- відсутність змін звукосполучень */gv/, */kv/на cv, zv перед /е /, /і/: пол.gwiazda, kwiat, рос. звезда;
- зміна пом’якшеної фонеми /х/перед новими /е/, /і/ на /s/: пол.swasze, чес.strese, укр.свасі;
- відсутність вставних звуків після губних /в /, /р /, /v/, /m/ при сполученні з j: ziemia, kapia, lubie.
Серед морфологічних особливостей слід відзначити:
-наявність енклітичних форм особових і присвійних займенників: znam go - “знаю його”;
-утворення форм минулого часу на l з особовими показниками: bуlеm “я був”, bуlеs “ти був”.